International Dnipro Swim Marathon: чому вам слід перепливти Дніпро хоча б раз
Анатолій Танцюра розповідає про свою участь в запливі на 10 кілометрів в 2014.
#Замітка_Редактора
Заплив був давно, та пам'ять на спогади гостра.
Про автора
Анатолій Танцюра
Редактор International Dnipro Swim Marathon, марафонець, ультрамарафонець, триатлет. Фінішував на IRONMAN. Подолав вплав протоки Дарданелли та Босфор.

Fb: anatolii.tantsiura
Instagram: @anatolii_tantsiura
Розпочнемо
Декілька разів на рік тато телефонує до мене з одного й того самого місця. І кожен той дзвінок малює в пам'яті ще живі флешбеки і переносить мене до 2014 року.

Тато їде вздовж черкаської дамби, де ширина Дніпра нагадує море. Безкрає та неосяжне.
— Пригадуєш, як ти тут плив? — чую запитання. Звичайно пригадую. Ніби це трапилося після сніданку, а не 7 років тому.

Ось ми слухаємо інструктаж за день до запливу. Нас 22. В кожного свої цілі та шлях широкий, але всіх об'єднує одне — ми пливтимемо 10 кілометрів через Дніпро. Навіть зараз ця цифра лякає. Ще я пригадую схід сонця перед стартом. Я їм вівсянку з медом і складаю банани в лоток. Попереду довжелезний спекотний день. Що він мені принесе я скоро відчую.

Чому я вирішив пливти через Дніпро?
Все просто. Я хотів дивувати. Колег, друзів, батьків, родичів, знайомих та незнайомих. Показати, що Толік, якого ви знаєте, щораз демонструє щось ох і ах. Тим паче після запливу через Дарданелли. Мені так сподобалося відчуття чогось хвилюючого, крутого, нерозсудливого. Такого, що заставить думати на тренуваннях лише про старт та Дніпро. Тому короткого погляду на допис в FB про заплив 9 серпня 2014 року мені вистачило.

10 км через Дніпро? Ого! Я там буду. Я це зроблю. В день, коли я дізнався про заплив, нічого іншого в голову не лізло. Знайшов контакти організаторів, закрився в офісній переговорці і почав телефонувати, розпитувати. Відшукав статті про заплив 2013-го, а там новина про переможців — подружню пару Сюткіних, Олексія та Катерину...
19 червня 2014 я написав Олексію. Відтоді і дотепер ми з ним дружимо.
Доленосне повідомлення Олексію Сюткіну в день, коли я дізнався про заплив.
Але дивувати, це не єдина причина участі. Я місцевий. Я виріс в Смілянському районі неподалік Черкас. Бути причетним до такої масштабної оказії — це прославляти свій край, розповідати, що море, навіть прісне, є і у нас.

Але знаєте, через роки прийшло усвідомлення, що ні дивування, ні локальність заходу — це не основні причини моєї участі.

Найдовша річка України — Дніпро. Перепливти її — це можливість з нею з'єднатися, увібрати її пам'ять, побачити спогади. Стати частиною. Хай я сентиментальний, та для мене це дуже важливо. Як і знання про козацькі чайки, козаків та вираз «козацькому роду нема переводу». Я козак. Можливо без чубу й шароварів, але з єдиною історичною ідентичністю. Тому все, що можна зробити для нашої та на нашій землі, я зроблю.

Стартове містечко в Благодатному. Я одягаю гідрокостюм і не думаю, як довго ми їхали на авто через дамбу. Тій дорозі не було краю і лише вода, вода, вода...

Від хвилювання у мене замлоїло в штанях і єдиним бажанням було перетворитися на маленького хлопчика, якого збирають в садочок «Вогник» за кашкою, намальованою сливою на шафці та денним сном.
Чим заплив 2014 відрізняється від 2021?
Перше, це чисельністю. У 2014 пливло 22, а у 2021 на всіх дистанціях 634.
Буями. Якщо у 2021 всі зобов'язані пливти з буями, то у 2014 я не знав про їхнє існування. Людське винахідництво лише зароджувалося...
Супровід. У 2021 персональний супровід мали учасники 20 км. Перебираючи спогади 2014-го, кожен з двадцяти двох на десятці мав свого помічника на байдарці.

Мого звали Максим. Я передав йому банани та ізотонік з проханням зупинятися на перекус кожні 20-30 хвилин.

Пливемо
Ми стартували. Далі сталася жахлива помилка. І це я не про день, коли навчився читати та прочитав інформацію про заплив. Ми з Максимом не дуже познайомилися і він сплутав мене з іншим плавцем. А тепер уявіть мій стан. Я маю пливти 10 км. Мій помічник зрадив мене з іншим, як у бразильському серіалі, ще й захопив з собою банани та ізотонік. Мозок викоханий у любові та добрі від такої підлості міг просто не справитися. Ну і що ти зробив, запитаєте ви. Так а що мені лишалося!? Я почав горланити на весь світ лякаючи чайок. Годі й уявити, що думали батьки. Сподіваюсь, вони не чули. Бо окрім «Максим! Максим!» були й інші, ее, запозичені, гіркі слова.

На мої крики нарешті відреагували. Максима вдарили веслом, він побачив мене і ми возз'єдналися знову. Втратив я хвилин десять.

Що я ще пригадую? Пам'ятаю різкі болі в животі перші 30 хвилин. Як ми обминаємо джунглі з водоростями. Вони чіпляються за руки, лоскочуть обличчя, я відчуваю їх пальцями ніг. Буває, ми їх обминаємо, а в інші рази я пробираюся крізь них ніби крізь спагеті, і на плавання це геть не схоже. В гідрику пливти дуже жарко, просто нестерпно. Таке відчуття ніби в грудях мікрохвильова піч і вона безперервно працює. Находять і холодні фронти води. Тоді я блаженствую і кайфую, але ненадовго.
Я в жовтій шапці прямую за блакитною байдаркою. Максим слідкує.
Я неодноразово читав про можливість побути один на один зі своїми думками під час тривалого навантаження. Всі кому не лінь писали: «Бігти перший марафон треба без музики. Так ти почуєш свій внутрішній голос, багато дізнаєшся про себе». Я з цим погоджуюся. А ще я зрозумів, що до такого навантаження достатньо системно готуватися. Будеш гарно підготовленим — швидко пропливеш чи пробіжиш. У воду музику я не брав. Тому мав розмову з собою. Думок здаватися не було, ні. Часом зупинявся і дивився назад. Ого! Так я немало проплив. Це я? Круто! Давай, продовжуй.

За цей час я подумав за все. Починаючи від того, чи зможуть чайки виклювати мені очі, до думки водіїв на дамбі: «Ох і барани. Диви, пливуть!»
Фінішна арка.
Десь там видніється жовта фінішна арка, а там і тато з мамою. Хочеться наблизити точку, але десь всередині розумію, що це закінчення пригоди, на яку я так довго чекав. І навіть довжелезні 10 кілометрів колись закінчяться. Все закінчується. Я наближаюся і розглядаю силуети людей. Ще трішки, ще ось-ось. Буквально сто метрів, п'ятдесят... Ось вона. Ось вона арка. Ось цей портал в новий світ. Ще одна сторінка мого власного життя про яку я розповім. І неважливо усно чи письмово. Взагалі байдуже. Я сам знатиму, що свої 10 кілометрів я виконав, що я переплив Дніпро.

Ноги торкаються піску. Я не поспішаю виходити. Чую хор голосів, посміхаюся. Йду, падаю на коліна і волаю на весь світ: «Ааааааааа! Ааааааааа!!!»

Заплив через Дніпро — це щаслива історія. Він дає змогу перевірити себе і долучити до своїх вод. Підтримує, катає, гойдає. Деколи заколихує. Чисте щастя. Бажаю кожному хоча б раз стартувати в Черкасах і прожити ці емоції. Вони того варті.
А ще я покажу вам себе після запливу. Я так засмаг, що половина обличчя стало червоним, а інше білим. Бачучи мене в метро люди шарахалися, або ще гірше, показували пальцями думаючи, що я не бачив. Та я бачив.
Дивна засмага, втома та грамота за 8 місце з часом 3:44:42 на 10 км.
Реєстрація на 14-й International Dnipro Swim Marathon відкриється у січні 2022-го. Заплив пройде в Черкасах 9 липня. Дочекайтеся. Дякую вам за увагу. Па-па.
Made on
Tilda