#Замітка РеДАКТОРА
Hellespont Swim: перший заплив на відкритій воді
Редактор International Dnipro Swim Marathon Анатолій Танцюра розповідає про свій перший досвід плавання на відкритій воді через протоку Дарданелли.
Це жива історія про те, як один запис в журналі Men's Health змінив життя.
Про автора
Анатолій Танцюра
Редактор International Dnipro Swim Marathon, марафонець, ультрамарафонець, триатлет. Фінішував на IRONMAN. Подолав вплав протоки Дарданелли та Босфор.

Fb: anatolii.tantsiura
Instagram: @anatolii_tantsiura
Розпочнемо
Літо 2009 року. Я з друзями батьків відпочиваємо на турбазі «Більшовик». Пригадую дерев'яні будинки, де від спеки неможливо заснути; дітей, що стрибають на батуті; гучні дискотеки щоночі; персики з вином у темній бесідці. А ще море.

Для закінчення другого курсу вишу — це можливість зішкребти з тіла згадку про сесію. Море заспокоює, а запах солі перебиває стійкий аромат кремів від засмаги, що в'їлися в розпечені тіла.

Я на пляжі. Під рукою журнал Men's Health. Я ще не здогадуюся, що слова, які там написані попадуть в нерв і змінять мій код. Стаття називається «Недешевый понт» і розповідає про заплив на відкритій воді в Туреччині. А якщо точніше, то із Європи в Азію через протоку Дарданелли. Автор розповідає про свій досвід участі в 5-ти кілометровому запливі між містечками Аджеабат та Чанакалле.

Я не розумію ситуацію. Контекст не вкладається в моїй голові. Я уявляю 5 км суші, але коли ти ніколи не мав досвіду плавання, то 5 км води стають неосяжними, фентезійними, видуманими.

Та історія мене зачепила. Відправила в інший, досі невідомий світ. І хоча літо з персиками пройшло, пам'ять про той день залишилася.

У 2013 журнал знову торкнувся моїх рук. Він, як і я, був терплячим. Мені вдалося пробігти декілька марафонів та зібрати поряд таке спортивне оточення, яке розширило світогляд та сказало: «Є ще багато чого. Простягни долонь і візьми». І ось Men's Health, а в ньому моя мрія про Дарданелли. Це не зрозумілий для мене біг, це виклик.

Якщо вдасться підготуватися, пропливти і не загинути по прикладу Леандра, який щоночі плавав через протоку до своєї коханої Геро (до речі, прочитайте легенду), то ця історія повністю заполонила мене.

Це було фантастичне відчуття. Одна стаття в глянці розкрила переді мною авантюризм та жагу до пригод. Я став героєм власного роману, який ще не написав, але пролог сформував. Мене пробило током. Це був мій кінець і початок. Я змінився.

Далі швидко по прикладу боліда МакЛарен. Реєстрація на заплив. Березень та запис в басейн. Жодного тренера. Перший кілометр на четвертому занятті. Літо. Плавання на відкритій воді. Чомусь печуть очі. Розумію, що треба окуляри... Поїдаю гори фініків та подвійні порції макаронів на обід. Плаваю щодня від двох до трьох кілометрів. Коли виходжу з води, то як мінімум схожий на Деніела Крейга із «Казино Рояль», правда водорості на вухах із озера Сонячне так не думають. Відпочиваючі з пивом тим паче. Фінальна пряма і ось я в автобусі з австралійцями та європейцями дорогою в Еджеабат.

Перше, що мене вражає — це ширина протоки. Не вистачає розмаху рух, щоб її охопити. Ми повземо по ній паромом до готелю в Чанакалле, а під нами блакитна вода та сто тисяч загиблих в Дарданельській операції під час Першої світової війни. Складати компанію тим хлопцям не хочеться, тож розглядаю все навкруги.
Протока Дарданели, праворуч видніється фортеця Калітбахір.
Я не пригадую свій стан вранці перед запливом. Думаю, я хвилювався. Та звісно хвилювався! Приїхав Бог знає куди, ніколи не стартував на запливах та навіть на змаганнях в басейн, а тут на тобі — а давай перепливемо протоку Дарданелли! Буде ж класна пригода. Не сумніваюся, що я обісрався вранці. Недаремно батьки задавали мені логічне запитання: «Ти взагалі нормальний? Тобі нічого робити?»
За день до запливу. Я в містечку Чанакалле. Тут буде фініш.
Я був шокований побаченими хвилями. Вони були височенними і били наш корабель з усіх боків. Гупали об борт і перебивали моє серцебиття. Паром з плавцями відвозив нас на місце старту в Еджеабат, звідти ми попливемо на фініш до Чанакалле.

Боже! Як далеко. Берег видно, а от силуетів будинків — ні. Лише величезний червоно-білий прапор розвивається на горі і стає мені орієнтиром. Нарешті ноги торкаються піску, я ковтаю слину і розумію, що це все. Ось ціна твого бажання. Ти цього хотів? Будь ласка, тримай. Хочеш пограти, то давай, біжи разом з турками та такими ж авантюристами зі всього світу до води і пливи. Ти цього хотів?! Давай, зберись. Ну! Ну!

Це не плавання, це м'ясорубка. Тіла, удари, хвилі, кашель, шок, страх, відчай. Я думав здатися на перших трьохстах метрах. Це не умови для плавання, це виживання. До такого я не готовий, але ж я приїхав. Я захотів це відчути на своєму хребті. Довбаний журналюга! Чого ти нормально не писав, що сюди краще не їхати? Чого ти взагалі почав писати? Навіщо розповідав про любов? За якісь легенди? За чортову солону воду та можливість вихвалятися перед друзями? Ти більше тренувався. А я ні. Чуєш, ні!
Стає трошки легше і я починаю ловити ритм. Пару хвилин, і я нікого не бачу поряд. Лише тонни води і нещасний на цьому святі я — єдиний українець. Хоча ні, краще пригоді. Битві. В один момент ноги стають заручниками судом, і я прощаюся зі своїми рідними. Як тут гарно. А хвилі все стрибають, плескають. Дають наостанок запам'ятати цей звук. Цю мелодію Дарданелл, яку теж колись слухав Лорд Байрон. Він теж тут плив.

Я пливу довго і не розумію скільки часу минуло. Не можеш ж ліміт у 2 години тривати вічно. На те він і ліміт, щоб таких нездар, як я, чимшвидше виловити. Я поряд з берегом. Бачу кораблі та будинки, мінарети на кафешки. Я пливу сильніше і сильніше, але все зупиняється. Як у повільному кіно я рухаюся на місці. Яким би я сильним на витривалим не був, а я таким не являвся, та і зараз не дуже, але боротися проти течії неможливо. Мене зрозуміють плавці через Босфор. Ніби ось він фініш, та догребти до нього ніяк. Так і зі мною. Барахтаюся, кричу, ненавиджу, б'юся. До мене підпливають на човні з берегової охорони, перегороджують дорогу, показують на годинник на руці: «Все, друже, твій час вичерпано. Вилазь». Я не хочу, та ніхто зі мною не панькається. Здирають з ноги чіп і розбитого везуть до фінішу. Там я стрибаю у воду і знову пливу. Дуже гірко. Я цього не зробив. Мені сьогодні не вдалося.
Виходжу на берег через 5 км і без часу у протоколі.
Той заплив показав, що все у житті не так просто. Є історія, є досвід іншого, є його пригода, але є і Я. Ось моя історія про мій власний «Недешевый понт». Він один із найкращих прожитих мною. І він точно заслуговує на те, щоб з ним рахуватися. А Дарданелли ще будуть. Як не в мене, то в когось іншого. Як не в моєму житті, то вже після мого.

Епілог
Британцю! Якщо ти прочитаєш колись це, то знай. Ти мене так підсадив, що наступного року після Дарданелл я зареєструвався на International Dnipro Swim Marathon. І знаєш, ті 10 км у 2014 році були епохальними. Я переплив Дніпро. І про це буде у наступному дописі. Дочекайся.
Дочекайтесь. Па-па.
Made on
Tilda